ІДУ СЕЛОМ

Іду селом – схиляються дерева

Обіймами своїх гіллястих рук.
Душа моя, розцвічена зорею,
Милується природою навкруг.

Іду селом – до болю все знайоме:
В росі синіють рідні спориші…
Яке це щастя просто йти додому,
Де все лягає благом на душі.

    Село моє – красиве, миле –
    Мов у цвіту вишневий рай…
    Бринять тугі пісенні крила –
    Підносять в небо рідний край.
    
    Село моє – моє, найкраще –
    Садами залюбки цвіло…
    Я полюбив, не знаю, за що…
    Моє село, моє село.

Іду селом – і серце жалем тисне:
Якась хатина в заростях стоїть…
Відспівана господарями пісня,
Уже її ніхто не воскресить.

Іду селом – Базар гуде у мирі
У сонмі милих ще школярських лиць…
Повіки не забути очі сірі,
Закохані у сяйві блискавиць.

14.06.2013

Пані Таміла

присвячується коханій
дружині Тамілі

Слова Володимира Москвича
Музика Володимира Ілемського
 
Де гаснуть зорі в голубім світанні
І синя хвиля грає на Десні,
Там мені зустрілась юна пані
І полонила серце навесні.

Та дівчина з блакитними очима,
Яка для мене диво у світах,
Легіня з могутніми плечима
Ще зустрічала в синіх вечорах.
ПриспівПриспів
    Пані Таміла, Таміла,
    Зоряна квітка з роси.
    Пані Тамілу, Тамілу,
    Пісне, на крилах неси.

Я покохав тебе — солодка муко,
Моя любове — зірка вдалині.
Милувала іншого, та руку
І серце віддала навік мені.

Всі сумніви у нашому коханні
Тоді ураз розвіялись, як дим,
І з тих пір моя чарівна пані
Запанувала в серці у моїм.

25.06.1998 р. 

ТОВАРИЩ МОСКАЛЬ

Говорю тебе: товарищ москаль,
На Украину зубы не скаль..."

В.Маяковський, "Долг Украине"

Донбас в огні - схитнулася планета,
Донецький люд від ГРАДів околів,
Послухаймо російського поета,
Що він казав давно про москалів.

Земляк розкрився москалеві щиро,
Йому в упор, щоб відвернути жах:
- На Україну зуби не вищирюй,
Бо вслід отримать можеш по зубах.

приспів
Оскал зубів, оскал зубів
Із поглядом звірячим...
Росте час в час число гробів -
І мати гірко плаче.

Веде рашист Донеччину до згуби
І ГРАДом забиває любий край...
Так у Кремлі вищирюються зуби
На радість про кривавий урожай.

Колись Вкраїну нищили фашисти,
Споріднені теперішній Москві...
Донбас, як сад, зруйновують рашисти,
Багріють їхні душі у крові.

06.12.14
Володимир Москвич, с.Семиполки

300 років

Москва нарощує наругу
Над Україною... Чомусь
Вони, московськії злодюги,
У нас украли назву "Русь".

Нас триста років грабували,
Вкраїну нищили ущерть,
Стріляли, мову убивали,
Губили голодом на смерть.

приспів

Триста років - солідні століття,
Тут козацької зброї вінець,
Московити задрапали миттю,
Як відчули від шаблі кінець.

З колін звелася Україна...
За рідну мову - гідний тост,
Коли у нас Тарас і Ліна
Надійно втримують форпост.

Бажає піп Кремля Гундяєв
В московську віру всіх ввести.
Таких відвертих "негодяев"
Не зможе, певне, світ знести.

28.11.14

Володимир Москвич

ДОНЕЦЬКІ СТЕПИ

Вышел в степь донецкую
парень молодой...
із пісні

Вже Донбас палає весь війною -
Зерном не засіяні степи...
Стали люди гуртома до бою,
Щоб запахли на столі хліби.

На Донбас уперто ворог лізе,
"Градом" прибиває гаряче,
Землю засіваючи залізом,
А з металу хліба не спечеш.

приспів
У пожежах степів далина -
Світять вічно вогні териконів...
Гуркотить на Донбасі війна,
Геть позбавлена будь-як законів.

Бачимо вогнів червону гриву,
Двиготить замля - працює "Град"...
Юним засівати б хлібну ниву,
А вони стискабть автомат.

У степах донецьких хлопці мріють
Про давно закохані місця...
Тільки "Гради" безпощадно "гріють",
Певно, що не буде їм кінця.

20.11.14
Автор: Володимир Москвич.

КРОКУЄ ГВАРДІЯ

6 грудня відзначається День Збройних Сил України.

Крокує гвардія з піснями
Знамена з гордістю несе:
— Ми Україну захищаєм
Нам Україна над усе.

Ми бережемо Богом дану
Квітучу землю у росі —
Нащадки Ольги і Богдана
Іще від Княжої Русі.

Приспів:
Крокуєм, крокуєм, крокуєм,
Карбуєм кроки тверді,
Ми міць України гартуєм —
Гвардійці її молоді.

Крокує гвардія завзято
Над плесом тихої ріки
Від генерала до солдата,
А може — зовсім навпаки.

Ми стоїмо на варті гідно,
І до останньої межі
Захистимо ми землю рідну,
Її священні рубежі.

Автор: Володимир Москвич.

«ПРОЩАЙ, НЕМЫТАЯ РОССИЯ...»

«Прощай, немытая Россия,
Страна рабов, страна господ,
И вы, мундиры голубые,
И ты, им преданный народ.»
                - М. Лермонтов

Донецьк - місто троянд.
                - Із преси

«Прощай, немытая Россия», -
Як влучно вимовив поет…
Вона сьогодні горе сіє
На кожний в світі континент.

«Прощай, немытая Россия…»,
Царьку вподобана ущерть.
Його команда голубіє,
Несе народам жах і смерть.


          Ах, Росія, Росія немита -
          Бо не важко людині збагнуть,
          Коли «Градом» російським побито
          Всі троянди, що в місті цвітуть.

          Ах, Росія, Росія немита,
          Марним буде твій доблесний труд -
          Ти не зможеш з себе знаменито
          Змить віками скопичений бруд.

«Прощай, немытая Россия...»
Запам’ятати слід тобі
Про те, хто горе людям сіє, -
Твої мундири голубі.

«Прощай, немытая Россия…»
Ой, як би хороше було,
Щоб розпрощаться з брудом сили,
Тоді б навкруг все розцвіло.


02.11.14

«ЖДИ МЕНЯ…»

 «Жди меня, и я вернусь…» 
- К. Симонов

Колом сімейним на телеекрані
Люди зібрались, немовби рідня,
На передачу, як на Майдані,
Аби в Україні сказать:
                          «Жди меня…»


Ворог не жде, і в цю мить за екраном
Від «Градів» російських палає Донбас…
Кров’ю стікають бійців наших рани -
Тиснуть рашисти війною на нас.

            «Жди меня», «Жди меня, «Жди меня»,
            Моя люба, чекай і надійся…
            Як мене не врятує надійна броня,
            Стримай сльози і мною гордися.

            «Жди меня», «Жди меня, «Жди меня»…
            Як приємно чекать в тихій залі,
            Де нема ворожнечі, немає «огня»,
            Думи линуть в омріяні далі.

Гримить війна, і «Жди меня» не віда,
Чого чекать, якого ждать вінця,
Коли бандит розстрілює сусіда
Й погрожує стріляти без кінця.

А «Жди меня» єднає континенти
З турботою, щоб цвів сімейний сад…
Для «Жди меня» квітучіші моменти,
Як обнімаються вже з братом брат.

  28.10.14

ЛЬОТЧИЦЯ НАДІЯ

Вполонену рашистами українську льотчицю  Надію Савченко, яка на допиті сказала, що краще померти в Україні, ніж жити в Росії,  відправили на психіатричну експертизу. 
- Із інтернету 
                                                                           
Обрій ген світанком голубіє,
Птаство ллє симфонію круту…
А літак відважної Надії
Сміло набирає висоту.

На війні з боями відчайдушна…
Коли йшов в атаку батальйон,
На землі Надія билась мужньо…
Сталося – потрапила в полон.

    О, Надіє, Надіє, Надіє,
    Птаха вільна в польоті орла,
    Тобі крила ламають  в надії,
    Щоб такою, як є, не була.

    А на допиті ставлять до стінки
    У психушку – катівню проклять…
    Не зламати повік українку,
    Вам, рашистам, повік не зламать.

Краще вже померти в Україні
Вільною людиною, як птах,
Аніж жить в пригніченій Росії,
Маючи в душі постійний страх.

Це абсурд рашистського театру,
Щодо Наді зблизька і здаля -
Перший пацієнт до психіатра
Володар московського Кремля.

19.10.14

ЗАМІНИ СВІТЛИНУ

Дивлячись на світлину Ірини Філіпчук в інтернеті
- Від себе

Що зі мною дієш, чарівна Ірино,
Поглядом гріховним просто наяву,
Я прошу уклінно – заміни світлину,
Бо, мабуть, до ранку я не доживу.

В погляді твоєму є щось таємниче,
Що проймає душу, місця не знайду…
Погляд твій грайливий
до кохання кличе,
Поведи бровою – я в ту мить прийду.

Ірина, Ірина, Ірина,
На відстані знову і знов
Моя інтернетна царівна,
Моя ненаглядна любов.

Ірина, Ірина, Ірина,
Мов пісня в ранковім гаю,
Твоя спокуслива світлина
Збентежує душу мою.

Погляд твій звабливий чарами лоскоче
І вишневим цвітом вабить молодим,
Кличе в світ кохання зоряної ночі…
Нас, мабуть, сховають запашні сади.

Чарівна Ірино, на мене не сердься,
Бачу, що під сонцем нам дано дружить…
Поглядом ласкавим ти проникла в серце -
Що ж, така в нас доля, може, разом жить.

Ірина, Ірина, Ірина,
Мов пісня в ранковім гаю,
Не треба міняти світлину,
Що збуджує душу мою.

01.09.14
https://www.facebook.com/gnizdo.leleche

НЕ МОЖУ Я ПРИЙТИ ДО ТЯМИ

Російському «брату»-солдату
 - Від себе


Не можу я прийти до тями,
Мій розум зради не  збагне:
Недавно ми були братами,
Тепер стріляєш ти в мене.


Гули вітальні телеграми…
Де цвях того, що ми чужі,
Чому зробились ворогами
І опинились на межі.


Споконвіків втіхали росіяни:
З Росією нам бути навіки,
Що ми брати,
що ми слов’яни –
З одної течії – ріки.


Нема наївності простору
Для українців наяву –
Гримить війною наше горе,
Щоби потішити Москву.


Чому в Донбасі б’ють гармати,
Чому синівська ллється кров,
Чому нещасна наша мати
Б’є в груди себе знов і знов.

14.09.14

ГРУЗ-200

Груз-200 – умовне кодоване позначення в армії
цинкової труни з тілом загиблого солдата.              
 - Із інтернету

З болем у серці непрохані вісті -
Як тільки убачив жахну маячню…
Пливуть літаки вже
                  із грузами-200
В Смоленськ, у Ростов,
     у далеку Чечню.

В російські оселі спішать домовини
Під темним покровом
          на віщій зорі.
Прибув на поріг
     тяжкий груз з України -
Стрічають у розпачі їх матері.


      А труни, а труни, а труни
      Горою стоять в штабелях…
      Солдати лихої парсуни
      Лягли на донбаських полях.

      Зловісне для матері горе
      Усіх огортає людей…
      Маленька кремлівська потвора
      Своїх убиває дітей.

Аби Україну затиснути дуже,
Кремлівська когорта
     вся входить у раж -
Із хлопців російських
           зробили байдуже
Найтяжчий у світі
        кривавий вантаж.



Пливуть літаки,
          пролітають вагони,
Несуть, як колись,
        цей двохсотенний груз…
Шукали тоді аргументи вагомі
Про груз із Афгана
         в Радянський Союз.

12.10.14

ДАТИ

Сяють у людини дві зіркові дати,
А між них, як доля, крихітне тире:
Перша зірка в сяйві – народження свято,
Друга у печалі, як людина вмре.


В талану героя – юності початок:
Закохався в милу – на рушник ставай…
Принесуть лелеки безліч лелечаток –
Кожному з них дату вчасно подавай.

     А дати, а дати, а дати –
     Історія ніби в строю…
     А дати стоять, як солдати,
     Готові враз бути в бою.

     А дати, а дати, а дати,
     Тире – це епоха дзвенить…
     Ростуть з лелечаток солдати,
     Щоб землю свою боронить.

Зламані «братами» всі святкові дати –
А війна на крові все змішала в дим.
На Донбас вогненний линуть лелечата,
Щоби захистити український дім.

Палахтить пожежа у донецькім краю,
День за днем – це дати у кривавий час.
І зника прислів’я: «Моя хата скраю»,
Бо та хата в серці – близький наш Донбас.

09.09.14

СПАСТИ УКРАЇНУ

Ніколи, ніколи не буде Вкраїна
 Рабою рашистських катів…
  - За Бажаном

Пливуть віки у синьому просторі
У спогадах по Київській Русі,
Як подвиги з козацької історії
Піднесли Україну у красі.

Нам припасла Московія гостинці,
І враз, мов блискавка, змінився небочас –
Це віроломні золотоординці
Пішли війною нищити Донбас.

Вставай, народ, вставайте,добрі люди,
Готуймо загороди й блокпости,
Захистимось, бо щастя нам не буде,
Як не зуміємо самі себе спасти.

Вставай, народ,вставайте,люди добрі,
Щоб Україну – матінку спасти,
Убережемось від людей недобрих,
Від тих, що називалися брати.

А ворог наш підступно безпощадний,
На здивування, наші це брати:
Ми будем битись з ворогом нещадно,
Бо видно, вже війни не обійти.

В бою стояти будем до загину,
До подиху останнього кінця,
Ми ляжемо кістьми за Україну,
Святого духа, сина і отця.

24.09.14

ХРЕСТ

«…у шістдесяті роки ХХ століття цвинтар (у Семиполках) спотворено траншеями (під новобудову школи), і останки князів, генералів, панів, козаків та селян викинуто на сміття…може, хоч наші розумніші потомки поставлять на місці 200-літнього цвинтаря пам’ятний хрест?»

- Володимир Гузій. «Золота очеретина», ст. 322

 Хрест встановлено в пам’ять односельчан, похованих на цвинтарі Свято-Троїцької церкви 9.V.1999  

 

Х Р Е С Т

Доба палала невгасимо,
Були вже спалені мости…
За цю наругу непростиму
Нам тяжкий хрест повік нести.

Хоч люди водяться дешеві,
З усім завзяттям молодим
Вручну копалися траншеї,
Щоби звести школярський дім.

       А хрест, а хрест, дубовий хрест
       Надійно став на чати…
       Він випромінює протест,
       Щоб винних покарати.

       А хрест, а хрест, священний хрест -
       Довічна людям пам’ять…
       Мов ангел, що злетів з небес
       І кружеля над нами.

Гуртом трудилися завзято
В час комсомольської доби  -
Миґтіли з блискотом лопати,
Летіли в небо черепи.

Як сталося, що добра справа,
За неї тільки помолись,
Дається людям, як розправа,
Над впокоєнними колись?!

30.04.13

АЙ-ПЕТРІ

 Ай-Петрі (гр. святий Петро) – найвища вершина Криму
- Із довідника.

 У передвиборній президентській кампанії основне гасло Петра Порошенка: «Жити по – новому.»
- Із програми.

Я хвилювавсь на кожнім метрі,
Як гору брав автом круту,
Я опинився на Ай-Петрі,
Щоби відчути висоту.

За кроком крок по континенту
В яскравім відблиску заграв,
Аби лиш мовить Президенту,
Щоб висоту свою тримав.

Ай-Петрі, Ай-Петрі, Ай-Петрі –
З тобою довіку дружить...
Ай-Петре,Ай-Петре,Ай-Петре,
Як будем по-новому жить?


Ай-Петрі, Ай-Петрі, Ай-Петрі –
Вершини в сріблі голова...
Ай-Петре,Ай-Петре,Ай-Петре,
Де дані народу слова?

Він на вершину від Майдану
Піднявся людові служить...
Як лікувати буде рани,
Бо Україні вже болить.

Із грецького він справжня скеля,
Могутній камінь-чоловік...
Дай Бог, щоб його скрізь в оселях
Добром затямили навік.


 29.08.14

ПЛЕМ’Я МОЛОДЕ

«Здравствуй, племя младое, незнакомое...»
 
О. Пушкін
 
Десятирічний львів’янин Тарас Кротько віддав на бронежилет 1300 гривень, які збирав на планшет...
 
Іван Михайлов, восьми років, із м. Бровари в листі звернувся до солдата з проханням захисту, бо «крім тебе, нас з мамою нема кому захищати».
 
- Із інтернету.

В час суворий небачено грізно
Під гарматами поле гуде...
Захистити Вкраїну залізно
Встало плем’я, як цвіт, молоде.

Це Тарасик із міста зі Львова...
Кошти мавши на модний планшет,
Свою мрію, як цвіт, кольорову
Поміняв він на бронежилет.

Дух зберемо в магічному слові
І розкриєм життєвий секрет:
Щоб солдат був живий і здоровий,
Одягнім його в бронежилет.

Пише Йванко Михайлов солдату
Восьмирічний на фронт броварець,
Що він з мамою, зовсім без тата,
Просить захисту їхніх сердець.

Кожен ранок красивим намистом
Прикрашає країну мою...
Перемогу над рашифашизмом
Ми здобудемо тільки в бою.
 
26.08.14

ОСТАННІЙ ДЕНЬ МАЙДАНУ

Хіба буває день останній
Такої величі... Майдан!..
Майдан вирує на світанні,
Немов безмежний океан.

Прийшов останній день Майдану,
Що сколихнув народ увись...
Майдан цілив душевні рани,
З Майданом люди підвелись.

Настав, ­настав
останній день Майдану,
Що гув у барикадах і димах,
Де з шинами
вогнем здіймався ранок,
Народне віче торувало шлях.

Уже Майдан прощається потроху
До інших і нечуваних часів...
Тепер Майдан
— це совість, честь, епоха
У всій своїй небаченій красі.

В останній день вже світ угледів:
З наказу, мабуть, мов колись,
Зірвали крила у наметів,
Знов шини полум'ям звелись.

Прощай, Майдан,
не все ти владив,
Та ще коли прийдеться встать,
Щоби тісніш притиснуть гадів —
Намети вмить залопотять.

16.08.2014