Історія села Семиполок типова для сіл Броварщини, де майже всі сучасні села постали з давньоруських поселень-градів. Вона має і легендарну основу, і традиційну козацьку героїку, і гніт кріпацтва, і втрати радянського періоду. Історія села Семиполки описана в Вікіпедії - вільній енциклопедії як типова для сіл Київщини. Вона має і легендарну основу часів Київської держави — Русь, та Великої Орди (Великого Війська Чинґіз-хана та його нащадків), потім Великого князівства Литовського та Руського, перші джерельні факти про люстріції цього села за часів «Rzeczipospolitej» (шляхетської республіки «Спільна Справа»), і традиційну козацьку героїку часів Українського Гетьманату, і
розбудову цього села колишньою козацькою старшиною, яка домоглась дворянства та покріпачила частину своїх земляків за часів входження Гетьманщини до складу Всеросійської імперії, губернський період після ліквідації Українського Гетьманату коли село набуває статусу містечка, колосальні людські втрати буремного XX-го століття викликані світовими війнами та класовою боротьбою за часів існування радянського ладу.
Здавна село лежить у долині річечки без берегів — Пилявки. Його мікро-географічне розташування досить вигідне. Поселення виникали в різні часи і в різних місцях сучасної території села. Одне з корінних поселень виникло в північній околиці села на глиняному горбі вододілу річечок Кривої, лівої притоки Десни і Пилявки, притоки Трубіжа, що впадає в Дніпро. Горби не такі вже й високі, всього якийсь десяток метрів, але з них відкриваються кілометрові далі. Саме на цих вершинах вододілу проходила в давнину древня билинна королівсько-княжа дорога з Києва до Чернігова. Це єдиний маршрут дороги, бо зі сходу простягались численні, колись важко прохідні трубізькі болота, а з заходу стояли густі ліси, лежали сипучі піски «Галаковщини», а ще далі в заплаві Десни, — болото Оврут. Ця прадавня дорога і на північ, і на південь від Семиполок у різні часи пролягала різними маршрутами: і через Остер, і через Козелець — Ніжин, і на південь через Броварі або через Пухівку, але в усі часи вона не оминала Семиполок. Село розташоване на відстані денного переходу війська, або купецького каравану від Києва.
На старій мапі:
містечко \ село Семиполки, Семіполковської волості Чернігівської губернії (Чернігівського воєводства \ Чернігівського,
Переяславського
та Київського полків),
нині село СемиполкиБроварського району
Київської області.
НАЗВА СЕЛА
Жива народна пам'ять породила багато переказів про назву села.
Перекази про Семиполки збереглись і в сусідніх селах, в яких стверджується, що під час ординського вторгнення місцеві жителі вчинили опір, і були знищенні. За переказом всіх хто вцілів вивели до ближнього лісу, до лісового озера і там перебили — озеро з того часу зветься Червеним. Мабуть загинули не всі мешканці, тому й збереглися древні перекази. В після ординські часи було засновано нове поселення. Саме до ординських часів належить і поширений переказ про походження назви села: тут зупинилсь сім ординських загонів, які Русь називала по-своєму — полками. Згідно з переказами, під Семиполками під час цієї стоянки копитами ординських коней було вибито озеро, яке стали називати Татарським. Тих ординських коней була незліченна кількість. І зараз у самому центрі Семиполок є болотисте озерце з назвою Татарське, а шлях що йшов понад ним, став називатись Уланським. «Чернігівські відомості» в 1863 році писали: «За переказом, орда по дорозі на Київ довго осаджувала Семиполки з північного заходу. Коли в них не стало води для худоби, вони вирили водойму, утоптали копитами коней дно і таким чином наповнили її водою. Ця водойма довго служила селянам, поки її не засипали всіляким сміттям.»
За іншою версією, в заплаві річечки Пилявки-Половиці можна нарахувати сім полів, підвищень-вододілів болотистої долини, на яких розкинулось село. Це знову традиція числа сім, міста поселення на семи пагорбах (Київ, Париж, Рим). Жителі деяких навколишніх сіл вимовляють назву села як Симипілки.
В період козацьких воєн, як і в сусідньому Гоголеві, в Семиполках виникає невелика козацька фортеця. Село було одним із найбільших козацьких сіл, заселене заможними виборними козаками. За архівними церковними документами, в селі побудовано храм Святої Трійці ще в 1647 році, в центрі старовинного укріплення.
КОЗАЧЧИНА
Польська люстрація 1628 р. називає засновником Семиполок польського шляхтича Богінського. Цей служивий польський рицар одержав свій земельний наділ біля озера, що і зараз називається Багінським, біля старої літківської дороги. Богінський був не простим шляхтичем, а намісником остерського старости, бо щорічно отримував по 50 злотих з королівської казни. Над озером Богінський поставив цегляні будівлі, завів псарню, а козаків примушував і коней доглядати, і хортів, і двори прибирати. Зберігся переказ про псарню Богінського, донедавна було видно рештки фундаментів, я на місці його дворища стояли старезні груші-дички.За церковними документами місцева церква Святої Трійці була збудована в 1647 р. у центрі старовинного укріплення, підпорядковувалась Київській метрополії Вселенського патріархату. Село — типове козацьке поселення. Після підписання березневих статей 1654 року навколишні землі й ліси переходять до власності козацької старшини, серед якої рід Дараганів та до руської церкви, в селі були землі та промисли Києво-Печерської лаври.
У період козацьких воєн в Семиполках виникає невелика козацька кріпость. Село було одним із найбільших козацьких сіл, заселене заможними виборними козаками. Козацьке укріплення над річечкою Пилявкою і Татарським озером знаходилось на невисокій гряді серед болотистої місцевості. Нині це територія місцевої школи. А церква серед укріплення-городища — це давня традиція. У Троїцькій церкві була срібна чаша з написом: "На хвалу пану богу Тодором Саковичем. Рік 1647." У ті ж часи на семи полях і утворився ряд родових сіл-кутків: Василенківка, ГІечуровка, ІІІевченківка, Редьківка, Затягайлівка, Бродок, Гречківка, Остерський шлях, Уланське. Нечуровку заселили потомки давньоруських монахів. Василенківку, що на Оболоні коло Татарського озера, заселили переселенці з-за Дніпра. Деркачівка — козацьке поселення серед ліз і боліт, де жили птахи-деркачі. Інші сільські кутки — то козацькі хутори-зимівники, що з часом злилися в одне село. Злиття це відбулося вже після козацьких воєн. Московський перепис 1666 р. фіксує в селі 17 дворів, які платять податки. Козацькі двори до цього перепису не входять. Козацькі села мали власне врядування. Розвивалися також монастирські вотчини.
За гетьмана Івана Мазепи полагоджено мости і встановлено поштовий рух по Старому шляху, збудовано поштову станцію і заїжджий дві]). Тоді на перетині Уланської дороги і нового битого шляху і виник новий центр села — Базарна площа. Хоч село і було переважно козацьке, але значну частину навколишніх борів і земель прибрали до своїх рук російські вельможі. З метричних книг Троїцької церкви відомо, що в 1761 — 1771 рр. щорічно в селі відбувалося 15 вінчань, народжувалося ЗО 40 дітей. Але в 1769—1773 рр. померли близько 100 дітей віком до 10 років.
До 1728 р. село Семиполки і "прочие маетности" належали Лопухіну, київському коменданту. А з 1728 р. до 1753 р. — це володіння переяславського коменданта, кавалергарда Хераскова.5 З цієї родини походить і Михайло Матвійович Херасков — випускник Переяславського колегіуму, письменник, поет, ректор Московського університету. Від братів Матвія і Михайла Хераскових, синів коменданта, ці землі за купчою переходять до київського полковника Юхима Дарагана, пізніше до його сина Василя і далі до Катерини Галаган. Українські дворянські роди Дараганів, Ґалаґанів добре відомі. На вулиці Уланській Дараган будує свій двірець. У цьому двірці в 1787 р. під час подорожі Катерини II її зустрічав київський намісник." А раніше, в 1744 р., Переяславський полк (500 чоловік) на чолі з комендантом Херасковим зустрічав тут імператрицю Єлизавету Петрівну.
З метричних книг Троїцької церкви відомо, що в 1761-1771 рр. щорічно в селі відбувалося 15 вінчань, народжувалося ЗО 40 дітей. Але в 1769—1773 рр. померли близько 100 дітей віком до 10 років. На карті Київської губернії 1787 року позначено два великі («стовпові») шляхи, які сходились у Броварах: один через Димерку, Семиполки (у 18 ст. його відремонтували) і далі – на Козелець, другий – на Красилівку, Гоголів, Русанів, Стару Басань.
КРІПАЧЧИНА
Із запровадженням кріпосного права і після війни 1812 р. семиполківські землі переходять до володіння родини Хованських. Семиполки стають центром покріпачення.Після Катерини Галаган, ПІевченкової "княгині", село перейшло до Києво-Печерської лаври, а потім до Хованських. У російському гербовнику родина князів Хованських була першим номером всього російського дворянства. Хованські — пряме потомство легендарного Рюрика. Про цю родину Мусоргський написав оперу "Хованщина". Князь Хованський служив генерал- майором під час. війни 1812 р., був кавалером ордена Святого Георгія за битву під Лейпцигом. Пізніше, як член Державної Ради, він дістає у власність обширні казенні землі на Остерщині.
Максимович у 1801 р. подає таку довідку: "Семиполки — село Чернігівської губернії, від Києва — 46 верст. Лежить при струмках Пилявці і Татарці, над болотом Сиволож. Належить Києво-Печерській лаврі. В ньому церква Святої Трійці. 190 дворів, землі піщані, частково чорноземні".
Остання в родині семиполківських Хованських — "бариня" Хованська, яка живе тут з 1825 р. по 1840 р., має кріпаків в навколишніх селах, в Острі та Києві. Княгиня Хованська мала доньку, яку виховувала в Петербурзі і видала заміж за генерала від кавалерії, кавалера орденів Володимира, Анни, Станіслава, Павла Олфер'єва (Алфер'єва), учасника наполеонівських воєн.
Алфер'єв переїхав до Семиполок і ств власником 7000 десятин землі — найбільшим землевласником Остерщини. Відома його пристрасть до полювання на вовків. Він будує винокурний завод, кінський завод, завод "шпанських" (іспанських) овець, закладає і регулярний парк в англійському стилі, рештки якого збереглися до нашого часу, висаджує клени, тополі, рідкісні на той час каштани і багато сортів бузку. Дочка Алфер'єва Анна виходить заміж за прапорщика лейб-гвардії, майбутнього генерал-майора артилерії Петра Половцева. Сімейство Половцевих, як і Алфер'євих, Хованських, належить до вищого дворянства Санкт-Петербургу. Племінник Петра Половцева — член Державної Ради, а син його в 1917 р. — комендант Петрограда. У 1870 р. Софія Алфер'єва, вдова генерала, виставила своє помістя на продаж.
Родовиті Дарагани, Хованські, Алфер'єви, Половцеви жили в селі, їх ховали на цвинтарі коло церкви. Церква була з трьома банями, з золотими маківками, покрита залізом, пофарбованим у зелений колір. Було тут три приходи, багаті царські позолочені ворота. Особливо гордилися церковники дзвонами, привезеними аж із Брянська. Вони були з домішіком срібла і давали чудовий передзвін.
З прокладанням у 1861 р. Санкт-Петербурзьського шоссе утворюється Семиполківська волость. Скасування кріпацтва у 1861 р. зумовило бурхливий розвиток господарського життя. За наступне десятиріччя населення сіл зросло у кілька разів. Утверджувалися капіталістичні відносини, формувалися невеликі містечка – Гоголів, Бровари, Літки, Семиполки. Край належав до Остерського повіту Чернігівської губернії у складі Броварської, Гоголівської і Семиполківської волостей - село стає волосним містечком з підпорядкуванням 12 сіл.. У словнику Брокгауза і Ефрона читаємо: "Семиполки — містечко Остерського повіту на Києво-Петербурзькому шосе, поселення дотатарських часів. Є залишки високого круглого валу і глибокого рову, а також водойми, викопаної татарами, які приступом брали цей град. Жителів — 2733. Ярмарок — 6. Земська школа, сільська бібліотека."
Син Петра Половцева Андрій, поручик кавалергардського Його величності полку, пішовши у відставку, створює в селі на п'яти тисячах десятин землі зразкову економію з молочною фермою, продукція якої вивозилася до Києва. Дворяни Курські і Шевченки мають по 1000 десятин землі.
У селі в 1893 р. побудовано нову церкву - дерев'яний храм в честь Святої Трійці з приділом в честь Успіння Пресвятої Богородиці.. При ній зберігалися метричні книги, які велися з 1742 р.. Священиком був Петро Радкевич, родом з Дударкова, він служив з 1868 р. в Рудні, а з 1895 р. законовчителем семиполківського народного училища.
ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА
У роки громадянської війни в селі розміщався штаб Миколи Щорса. Бій за село описано в книзі Семена Скляренка "Шлях на Київ", показано в кінофільмі О. Довженка "Щорс".Деякий час на місці волості був і Семиполківський район.
Перший волосний ревком і комнезам у Семиполках створили не селяни чи козаки, а в основному панські слуги і дворові люди. Родина Половцевих у 1917 р. виїхала за кордон. Перша комуна імені Київського ОПК (обласного партійного комітету) виникла на околиці села, більшість комунарів були з Пухівки, Димерки, Богданівки. У будинках жили по кілька сімей. Невдовзі комуна занепала, будинки розібрали, перенесли до села і утворили колгосп ім. Першого Травня. Три могили пухівчан Висоцьких на краю села над дорогою — то все, що залишилося від семиполківської комуни.
На виконання встановлених за наказом з Москви місцевою владою непосильних заготівель з комори колгоспу “1 Травня”, як і з інших колгоспів, зерно кінними валками відправлялось на залізничну станцію Бобрик і на пароплавну пристань села Літки на Десні. Проводились подвірні обшуки, конфіскуючи у селян не тільки зерно, а й картоплю, буряки, соління, інші продовольчі запаси, позбавляючи всього їстівного. У Семиполках голод забрав не одну сім’ю. Люди пухли від голоду, не могли рухатись. За свідченнями старожилів у селі загинуло понад 100 чоловік.
ВЕЛИКА ВІТЧИЗНЯНА ВІЙНА
З початком Великої Вітчизняної війни село опинилося в епіцентрі подій німецького наступу 1941 р. через Остер на Київ. На північній околиці села проходили кровопролитні бої, про які згадується в німецьких джерелах (П.Філіппі "Прип'ятська проблема"). Німецькі війська окупували район 19 вересня 1941 р., а через два роки – 19 вересня 1943 р. – територія району була визволена частинами 38-ї армії Степового фронту.Німці поховали своїх загиблих на кладовищі, а наших поховано в своїх окопах безіменними.
У 1943 р. в селі було спалено більше 1000 дворів. Зберігся будинок, у якому розміщувався штаб чехословацької бригади, де жив генерал Свобода — майбутній президент Чехословаччини.
У 1946—1953 рр. проводилася електрифікація села, яка закінчилася у 1963 р.
У 1963 р. в Семиполках проживало 3476 чоловік, з них 1,9 тис. жінок і 1,5 тис. чоловіків — відчувались наслідки минулої війни. Мізерну пенсію одержували не всі. Її не мали домогосподарки, одноосібники, ті, хто не мав повного колгоспного стажу. Низька врожайність — 74 ц з га картоплі, 7,3 ц з га зернових.
До Семиполок можна добратися автобусами: «Київ-Козелець», «Київ-Калита», «Київ-Чернігів» від станції метро «Лісова».
Немає коментарів:
Дописати коментар