«ЖДИ МЕНЯ…»

 «Жди меня, и я вернусь…» 
- К. Симонов

Колом сімейним на телеекрані
Люди зібрались, немовби рідня,
На передачу, як на Майдані,
Аби в Україні сказать:
                          «Жди меня…»


Ворог не жде, і в цю мить за екраном
Від «Градів» російських палає Донбас…
Кров’ю стікають бійців наших рани -
Тиснуть рашисти війною на нас.

            «Жди меня», «Жди меня, «Жди меня»,
            Моя люба, чекай і надійся…
            Як мене не врятує надійна броня,
            Стримай сльози і мною гордися.

            «Жди меня», «Жди меня, «Жди меня»…
            Як приємно чекать в тихій залі,
            Де нема ворожнечі, немає «огня»,
            Думи линуть в омріяні далі.

Гримить війна, і «Жди меня» не віда,
Чого чекать, якого ждать вінця,
Коли бандит розстрілює сусіда
Й погрожує стріляти без кінця.

А «Жди меня» єднає континенти
З турботою, щоб цвів сімейний сад…
Для «Жди меня» квітучіші моменти,
Як обнімаються вже з братом брат.

  28.10.14