НАМЕТИ

Із збірки "Лелеки повертаються додому" (2012 р.)

Авторський цикл "Дорога до Храму"

НАМЕТИ

Мабуть, зі всієї планети,

Здолавши, як птахи, кордон,

Хрещатик обсіли намети

– Нуртує борні бастіон. 

Тут фронт – і оранжева смуга

Єднає громаду замком,

А кухня – солдатська подруга

– Солодким частує димком. 

Приспів

Піднявся хвилею Майдан,

Гудуть, гудуть намети.

Нас розлучив цей океан:

– Моя кохана, де ти?

Гудуть намети, як один,

З Майданом за свободу.

А як мені тебе знайти

У стовпиську народу? 

Мороз пропікає підметки,

А потім всіх дощ підкосив.

Бабуся принесла шкарпетки:

– Вдягніть, і Господь вас спаси. 

Несли у намети щосили

Усе, аж Хрещатик дзвенів.

Була тут киянка Таміла

Із дивом своїх пиріжків. 

07.02.2005 

Володимир Москвич,

поет-пісняр з с. Семиполки на Броварщині

На світлині: 2004 р. Таміла і Володимир Москвичі з харчами для майданівців. Київ, незабутні дні Першого Майдану.

ПОВЕРНЕННЯ ДО ШКОЛИ

У с. Семиполки Броварського району на будівлі школи відкрито меморіальну дошку на честь полеглого у зоні АТО Грицая Олександра, випускника Семиполківської школи (навчався в 1985-1995 рр.), що загинув у зоні АТО в лютому 2015 року.
Цей вірш присвячується учням

ПОВЕРНЕННЯ ДО ШКОЛИ     

Школа прямує дітей до крутизни,
Часом гасає з м’ячем дітвора…
Здати екзамен на захист Вітчизни
Юності нашій настала пора.

«Встати на бій!» - затрубила тривога,
Хлопці орлами злетіли уверх.
І повела їх фронтами дорога
З першими жертвами вже дотепер.

Приспів

Діти повертаються до школи
З українських тисячі доріг.
Всю любов до неньки, як ніколи,
Їй несуть, цілуючи поріг.

Хмари темні опустились низько,
Ранок щастя у печалі зник…
Наш герой вернувся обеліском,
Каменем безсмертя вже навік.

На перехрестях смертельного виру
Лицарську честь у бою він зберіг.
Птахом ясним повернувся із вирію
Стати повічно на рідний поріг.

Юнь піднялась недитячою грою,
Тулимо серцем жорстоку війну -
Пам’яті дошку з іменням героя
Мармуром чорним на білу стіну.

24.03.15
Володимир, Москвич, поет-пісняр
вчитель Семиполківської школи

 Грицай Олександр Васильович, доброволець, кулеметник-розвідник 25-го окремого мотопіхотного батальйону (раніше 25-й БТО «Київська Русь») загинув 6 лютого 2015 р. при виконанні бойового завдання від кулі снайпера на дебальцевському напрямку під селищем Рідкодуб (Шахтарський район Донецької області), прикриваючи відхід заблокованих терористами побратимів.

 Тоді, у лютому, провести героя в останню путь зібралося ледь не усі Семиполки. Близько 400 людей пішки супроводжували труну з тілом розвідника до цвинтаря. Його поховали поряд із батьком. Тоді ж вирішили встановити меморіальну дошку в Семиполках.
Олександру було 37 років, в печалі залишив він дружину та 10-річну доньку.

Меморіальну дошку встановили влітку, у Семиполківській школі, де навчався солдат в 1985-1995 роках. 
На врочисте відкриття меморіальної дошки  зібралося багато людей: семиполківчани прийшли сім’ями, з діточками, несли квіти, приїхали побратими по зброї Олександра, священник врочисто освятив пам’ятний знак, були сказані слова подяки і пам’яті.

 Герої не вмирають, вони житимуть доти, доки ми про них пам'ятатимемо. Згадайте тих, хто дав вам можливість зустріти цей день. Згадайте, якою ціною нам дістається кожна хвилина...
За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.

Імена героїв, що віддали життя за свободу та незалежність України,
внесені до Книги Пам’яті полеглих за Україну. http://memorybook.org.ua/4/gricay.htm
Ось він, наш Сашко - пішов добровольцем у червні 2014 р.
Посада: Кулеметник-розвідник.
Підрозділ: 25-й окремий мотопіхотний батальйон.

Дата та місце народження:
4 липня 1978, с. Семиполки, Броварський район, Київська область.
Дата та місце загибелі:
6 лютого 2015 р., с. Рідкодуб, Шахтарський район, Донецька область

Слава Героям! 

В гостях у Павла Тичини

 "Зустріч з Павлом Тичиною - живим і музейним" - повний текст авторської розповіді В.Москвича дивіться на сторінці БЛОГУ "Зустрічі з цікавими людьми"

Поет, перекладач, публіцист, громадський діяч, меценат, художник, музикант, диригент, науковець, поліглот, що залишив переклади з 39 мов світу, диригент і фольклорист, залюблений у рідну мову і рідний край – таким залишився Тичина в історії України.

Наприкінці квітня поет-пісняр Володимир Москвич відвідав Київський літературно-меморіальний музей-квартиру Павла Тичини.
Адреса: м. Київ, вул. Терещенківська, 5, кв. 1. Через дорогу – нинішній Університет Шевченка. А свого часу там було Міністерство освіти, де й працював Павло Григорович Тичина, поет №1 і міністр освіти УРСР.

Влада зламала ніжну поетичну душу Тичини-поета, забезпечивши його державною славою і пошаною  - вже від кінця війни міністр освіти, а пізніше голова Верховної Ради УРСР.
Директор Інституту літератури АН УРСР (1936–1939, 1941–1943), Академік АН УРСР (1929), Міністр освіти УРСР (1943–1948), Лауреат Сталінської премії (1941),  громадський діяч, автор слів Гімну Української РСР.

У цій квартирі, що в елітному «наркомівському» будинку, Павло Тичина жив з 1937 р. в оточенні своїх книжок, своїх спогадів і улюбленої музики - адже він непогано грав і на роялі, і на бандурі, і на кларнеті.
Рояль Тичина привіз з собою із Харкова, на ньому він неодноразово грав у колі близьких людей, і не лише на ньому. У цій квартирі побувала вся творча інтелігенція України - музиканти, художники, драматурги.

Знаменитий кабінет Павла Тичини.
Сюди приходили делегації, відвідувачі та відбувалися інші "офіційні" заходи.

Письмовий стіл із письмовим приладдям у гуцульському стилі.

Павло Тичина був одним із 13-ти дітей у родині простого дяка ( батько був одночасно вчителем у безкоштовній сільській школі грамоти), самотужки вивчив 15 мов, перекладав іноземних класиків, мав прекрасний голос і слух. Павло Тичина знав двадцять мов і перекладав із сорока.

Головна робоча кімната – бібліотека. Тут Павло Тичина працював по-справжньому, тобто писав і перекладав.
Сюди він не пускав нікого стороннього. Загалом бібліотека Тичини – близько 20 тисяч книжок. З них  5 тисяч - це книги з дарчими написами та автографами гостей.

Володимир Москвич залишив напис-посвяту у книзі відгуків музею і подарував 2 свої поетичні збірки, та
свій вірш "НЕ ЧІПАЙТЕ МОЄЇ ВКРАЇНИ!...", написаний  до 124 річниці від Дня народження Павла Тичини.
Епіграфом до присвяченого П.Тичині вірша В.Москвич обрав рядки:

“Не чіпайте моєї Вкраїни!
Хай, по-вашому, вмерла вона.
Скажіть: нащо ці ваші знущання і кпини?
Не чіпайте - прошу вас - моєї Вкраїни:
Тільки ж це моя втіха одна!»

Павло Тичина, 28.10.1911 р.



"НЕ ЧІПАЙТЕ МОЄЇ ВКРАЇНИ!..."

Згадаєм вірші молодого Тичини,
І сповниться гнівом чарівність душі,
Бо клич “Не чіпайте моєї Вкраїни!”
Гартує рішучість людей до межі.

А вірші Тичини в теперішнім часі
Милують так з гордістю наші серця…
Злий ворог руйнує усе на Донбасі -
Знущанням “братерським”  не видно кінця.

приспів:
А Тичина,Тичина,Тичина…
Гей, квітують розкішні поля.
Сонцесяйна в садах Україна -
Наймиліша поету земля.

Поетове слово, як віща зірниця,
Палає у грудях пророчим вогнем:
Не вмре Україна — бездонна криниця
Премудрості людства,куди ми ідем.

“Прошу, не чіпайте моєї Вкраїни”, -
Колиска утіхи поета-творця…
Святий ореол молодого Тичини
Зворушить навік небайдужі серця.

Залишаючи музей, висловлюю вдячність Григорію Григоровичу Донцю, який душевно прийняв мене і глибоко розкрив особливості побуту Павла Григоровича, ввів мене в сімейну обстановку мешканців квартири і познайомив з багатьма гостями незабутнього поета.
Щиро завдячую методисту музею Вірі Мовчан, яка супроводжувала екскурсію і зробила безліч світлин.

06.01.2015
Автор: Володимир Москвич Про зустріч з Павлом Тичиною - живим і музейним докладно на сторінці БЛОГУ "Зустрічі з цікавими людьми"

У цій квартирі, що в елітному «наркомівському» будинку, Павло Тичина жив в оточенні своїх книжок, своїх спогадів і улюбленої музики - адже він непогано грав і на роялі, і на бандурі.

Источник: http://www.primetour.ua/uk/excursions/museum/Kievskiy-literaturno-memorialnyiy-muzey-kvartira-P-Tyichinyi.html
© "Первое экскурсионное бюро".

Українці світу — Україні

Благодійний творчий
вечір композитора Володимира Ілемського

30 квітня о 15.00 у Броварському культурному центрі "Прометей" відбувся благодійний творчий вечір композитора, співака зі Сполучених Штатів Америки Володимира Ілемського "Українці світу - Україні" за участі народного артиста України Олександра Василенка, Заслуженого діяча мистецтв України - Василя Довжика, Народного вокального ансамблю "Спадщина", Народного вокального колективу "Калинка", Дмитра Ніконова, Віри Шумовської. Ведуча творчого вечору  - Заслужений діяч мистецтв
України Наталя Багмут.

Вже багато років Володимир Ілемський живе і творить в Сполучених Штатах Америки, але ніколи не забуває свою рідну Батьківщину. Тепер він прилетів з далекого краю, щоб провідати своїх рідних, близьких, друзів на рідній Івано-Франківщині й Броварщині і свій концерт присвятив Україні, яка завжди присутня в його щирому українському серці.
На вечорі прозвучали чудові музичні твори й прекрасні пісні композитора на слова поетів Броварщини Марії Овдієнко, Володимира Москвича, Олександра Чернишова, Надії Кольцової, Валентини Ковалівської, Володимира Зикого, Володимира Якубовського, Надії Одинець у виконанні самого Володимира Ілемського, а також народного артиста України Олександра Василенка та артистки Віри Шумовської.

З привітанням виступили поетеса Наталя Дзюбенко-Мейс та член Національної спілки письменників, Національної спілки театральних діячів Василь Довжик.

У програмі творчого вечора також показали свої яскраві таланти молоді артисти броварського дитячого народного вокально-інструментального ансамблю "Калинка", які виконали кілька танцювально-пісенних композицій. Прозвучали й пісні у виконанні Дмитра Ніконова — майбутнього оперного співака.

На завершення разом з Володимиром Ілемським виступив чудовий народний вокальний ансамбль "Спадщина" Броварського районного будинку культури.

Кошти за придбані диски з піснями композитора Володимира Ілемського підуть на потреби воїнів АТО. Також автор планує поїздку з благодійними концертами перед бійцями в прифронтовій зоні.

http://www.kulturabr.kiev.ua/fotogalereya/viddil-kultury/tvorchyy-vechir-kompozytora-chlena-nacionalnoyi-vseukrayinskoyi-spilky

Мій дорогий друже-орле, з роси й води!
Володимир Москвич,
село Семиполки на Броварщині

“У КЛІТЦІ Я, АЛЕ Я ВІЛЬНА ПТАХА..."

“У клітці я, але я вільна птаха”

 Надія Савченко

Басманний суд – чистилище столиці,
Аби Європі себе показать...
За ґрати запроторили орлицю,
Щоб не літала – крила їй зламать.

Ведуть у клітку підданці пикаті,
Про неї слава світом загула,
З вівчарками ведуть, при автоматі,
Щоб, не дай Бог, Надія не втекла.

 Приспів

Навколо неї ситі пики,
І суд в чеканні, що сказать,
Вказівок жде свого владики ­
Її за ґратами тримать.

А Надя йде усміхнена і горда,
Усмішка мила лине до небес.
Оточують її фашистські морди,
Немовби із минулого – СС.

Сміливий виклик голодом без страху,
А на обличчі й крапельки мольби...
«У клітці я, але я вільна птаха,
Басманні судді – путінські раби!»

18.04.15

Автор: Володимир Москвич

Так, Надія дійсно стала символом!
І публічність у політично-показових процесах якраз є елементом тиску. Бо справу Савченко та інших українських в'язнів неможливо виграти використовуючи тільки правове поле, без публічного: у РФ зараз знаходяться 28 українських ув'язнених, крім Савченко, Сенцова і Кольченко - хто про них чув? 
 
https://youtu.be/sJ4wks2FpFs

ЗА ОКЕАНОМ СИНІМ

 Американській діаспорі і зокрема Володимиру Ілемському, українському композитору, що мешкає у Minneapolis, Minnesota

Як живете за океаном синім,
З якого боку сонце сходить там,
Чи маєте ви серцем Україну,
Підкорену весняним солов’ям?

У нас же ранком сонце котить в росах
Та синіми туманами бреде,
Услід пташки шаліють стоголосо -
Краси такої не знайдеш ніде.

   Приспів:
   За океаном синім-синім
   Живе земляцтво в синій млі.
   Синів чекає Україна
   У лоні рідної землі.

За океаном що вам геть потрібно,
Які сувої ваблять чи авто…
Своє життя не розміняйте дрібно,
Бо кров’ю заливається АТО.

Любити землю можемо по-різному,
Любити можна зблизька і здаля…
Вертайтеся додому, як не пізно,
Ще вас обійме матінка земля.
 

08.04.15

Володимир Москвич

«МОСКВА СЛЕЗАМ НЕ ВЕРИТ…»

Мотив пісенний всім лоскоче нерви,
В душі людей наспів немов закляк,
Мовляв, чомусь «Москва слезам не верит»…
У це ми не повірили ніяк.

Тепер лежить в руїнах честь Донбасу,
Потік рікою крові серце стис…
Нема Москві прощення з того часу –
Коли не стало материнських сліз.

Летять з Москви по всьому миру
Брехнею сповнені слова…
Москва…Москва сльозам не вірить –
Жадає крові лиш Москва.

Москва по світу смерті сіє,
Людей покорою схиля…
Москва – як путінська повія – ,
В її обіймах вся земля.

Донбас в огні кривавить людське горе:
В сім'ї будь-хто убитий чи помер…
Навколо сліз і крові, крові море…
Цього Москва бажає дотепер.

Згадаймо день, що видався похмурим
В історії далекій, що збулась…
Тоді також в огні палав Батурин –
І сльози капали, і кров лилась.

Володимир Москвич
16. 03. 15.

У ФРОНТОВОМУ ЛЕКСИКОНІ…

Володимир Москвич

У ФРОНТОВОМУ ЛЕКСИКОНІ…

Слова нові розквітли в лексиконі
На дивину, мов спалахи ракет.
У словнику все вляжеться в законі,
Бо слів таких повнісінький букет.

А ці слова далекі від Європи,
Де гомонить історія чужа...
Це «кіборги», «анексія», «укропи»,
«Фугаси», «Гради» й це ще не межа.

Приспів

У фронтовому лексиконіСлова з’явилися нові,
Рождені в залповій агонії
Смертей, каліцтва і крові.

У фронтовому лексиконі
Слова являють повну суть...
В словах таких біліють скроні -
Бійців у траурі несуть.


Озброєний по вуха супротивник
На донеччан жене вогненний вал...
Розтрощує фугасами будинки -
Міста Донбасу крушить наповал.

А лексикон уже рубіж долає -
Слова страшні, щоб вишня не цвіла…
Маніак кремлівський в лексиконі має...
Всю Україну знищити дотла.

01.03.15

ШЕВЧЕНКІВСЬКІ ДНІ

(до 201-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка)
вірші Володимира Москвича, присвячені Т.Г.Шевченку

 

ТАРАС

Світ міняється барвами часу
В переливі бентежних століть...
А ім’я українця Тараса
Над планетою сонцем горить.

Виростав він у панській неволі
І шукав все залізні стовпи,
Що блакить підпирають в недолі,
Аби щезли навіки раби.

Приспів
    Тарасе, Тарасе, Тарасе,
    Над рівнем Європи і світу,
    Тобі Прометею-Тарасу
    Вершити закон Заповіту.
    
    Тарасе, Тарасе, з тобою
    Порвем віковічні кайдани…
    На заклик, Тарасе, - до бою! -
    Згуртуємось всі на Майдані.


Україна окрилена часом,
Буйно в росах квітує земля…
Вабить душу і серце Тараса
Дніпр широкий, безмежні поля.

У розвої невпинного лету
Через всі казематів часи
Слово правди Тараса-поета
В мир людський, як молитву, неси.

25.06.13  

ТАРАС НА МАЙДАНІ

Нуртує Майдан героїчного часу,
Надійно карбує історії мить…
Ми маєм почути вже голос Тараса –
Він з нами ось тут на Майдані стоїть.

Розбити дощенту кайдани і грати –
Усе заповітне, як сад, розцвіте.
І щезнуть навіки враги-супостати,
Тарас на майдані – за діло святе.

Приспів

    Тарасе, Тарасе, Тарасе…
    Тебе зустрічає людей океан,
    Тарас на Майдані…Найліпша окраса:
    Зливається в ціле Тарас і Майдан.

Тарас…Він людей до сокири не кличе…
Як вибухне час, то розгорнемся враз.
Наш рідний Майдан загартовує віче,
Чатуєм на слово – що скаже Тарас.

Майдан непохитний у радості й муці,
Щоб вибороть волі омріяний час…
Для слави Майдану в ім’я революції
В степах Зауралля томився Тарас.
07.01.14

ПОЗИВНІ ТАРАСА

Земля, як зоряна окраса,
Ще спить в досвітній таїні,
Та вже по радіо Тараса
Над світом линуть позивні.

Ефір ожив. “Реве та стогне…” —
Лунає врочистий мотив,
І блідий місяць, в небі повний,
В серцях надію засвітив.

Приспів
Тарасе, Тарасе, до битви
Твої закликають пісні.
Вони, ніби чиста молитва, —
Свободи й добра позивні.

У синь здіймаються високо
Людських сердець могутній вал
Та позивні, як “Дніпр широкий”,
Що в бурю грізну завивав.

Ще клекотить в душі неспокій,
Скрипить десь ясен раз у раз.
“Реве та стогне Дніпр широкий”, —
Про це нагадує Тарас.
6.04.2005 р.

ТАРАСОВЕ КОХАННЯ

Пливуть століття в зоряному часі –
Аби себе ніяк не розгубить…
Як солодко для юного Тараса
Оксанку чистим серцем полюбить.

Приспів
А Прометей завжди на злеті звершень –
Закоханим не раз бував роки…
Та лиш Оксана – це кохання перше –
В поезії зосталась на віки.


У синім небі хмарка тане,
Зникає вся – мов не була…
Ой, як же хочеться Титану
В сім’ї жіночого тепла.

В коханні він не звідав щастя,
Йому не стрілась та, одна,
З якою став би на причастя…
Така історія сумна.

Після фортів він закохався знову,
Любові пісня линула згори,
В акторку молоденьку Піунову,
Відмовила поету... мов, старий.

Та спалахнула зіркою Ликера,
Горів у щасті стати до вінця…
Насправді – засвітилася химера –
Затихла вічна пісня для співця.
13.10.2013

ШЕВЧЕНКО В БРОВАРАХ
Музика Наталії Багмут

По цій землі ходив Тарас Шевченко,
Тут Словом його повнилась душа.
Із думою про Україну-неньку
Вертав на берегів`я Трубежа.

У Броварях зустрів він Катерину,
Вона несла дитину в сповитку.
За гріш медяника купила сину,
Слізьми зросивши доленьку гірку.

Приспів
Все карбує історія часу,
Україна шанує синів.
Як безмежно ми вдячні Тарасу - 
Наших він не минув Броварів.

Козацький край схилив вишневі гілки
В Шевченків сад весняної пори.
Під дзвін церков прадавньої Розвилки
Він слухав думи сивих кобзарів.

Його слова у кожнім нашім серці,
Могутній дух — наш вічний оберіг.
Везли поета у святе безсмертя
Востаннє через наші Броварі.
27.09.2002 р.