«ПРОЩАЙ, НЕМЫТАЯ РОССИЯ...»

«Прощай, немытая Россия,
Страна рабов, страна господ,
И вы, мундиры голубые,
И ты, им преданный народ.»
                - М. Лермонтов

Донецьк - місто троянд.
                - Із преси

«Прощай, немытая Россия», -
Як влучно вимовив поет…
Вона сьогодні горе сіє
На кожний в світі континент.

«Прощай, немытая Россия…»,
Царьку вподобана ущерть.
Його команда голубіє,
Несе народам жах і смерть.


          Ах, Росія, Росія немита -
          Бо не важко людині збагнуть,
          Коли «Градом» російським побито
          Всі троянди, що в місті цвітуть.

          Ах, Росія, Росія немита,
          Марним буде твій доблесний труд -
          Ти не зможеш з себе знаменито
          Змить віками скопичений бруд.

«Прощай, немытая Россия...»
Запам’ятати слід тобі
Про те, хто горе людям сіє, -
Твої мундири голубі.

«Прощай, немытая Россия…»
Ой, як би хороше було,
Щоб розпрощаться з брудом сили,
Тоді б навкруг все розцвіло.


02.11.14

«ЖДИ МЕНЯ…»

 «Жди меня, и я вернусь…» 
- К. Симонов

Колом сімейним на телеекрані
Люди зібрались, немовби рідня,
На передачу, як на Майдані,
Аби в Україні сказать:
                          «Жди меня…»


Ворог не жде, і в цю мить за екраном
Від «Градів» російських палає Донбас…
Кров’ю стікають бійців наших рани -
Тиснуть рашисти війною на нас.

            «Жди меня», «Жди меня, «Жди меня»,
            Моя люба, чекай і надійся…
            Як мене не врятує надійна броня,
            Стримай сльози і мною гордися.

            «Жди меня», «Жди меня, «Жди меня»…
            Як приємно чекать в тихій залі,
            Де нема ворожнечі, немає «огня»,
            Думи линуть в омріяні далі.

Гримить війна, і «Жди меня» не віда,
Чого чекать, якого ждать вінця,
Коли бандит розстрілює сусіда
Й погрожує стріляти без кінця.

А «Жди меня» єднає континенти
З турботою, щоб цвів сімейний сад…
Для «Жди меня» квітучіші моменти,
Як обнімаються вже з братом брат.

  28.10.14

ЛЬОТЧИЦЯ НАДІЯ

Вполонену рашистами українську льотчицю  Надію Савченко, яка на допиті сказала, що краще померти в Україні, ніж жити в Росії,  відправили на психіатричну експертизу. 
- Із інтернету 
                                                                           
Обрій ген світанком голубіє,
Птаство ллє симфонію круту…
А літак відважної Надії
Сміло набирає висоту.

На війні з боями відчайдушна…
Коли йшов в атаку батальйон,
На землі Надія билась мужньо…
Сталося – потрапила в полон.

    О, Надіє, Надіє, Надіє,
    Птаха вільна в польоті орла,
    Тобі крила ламають  в надії,
    Щоб такою, як є, не була.

    А на допиті ставлять до стінки
    У психушку – катівню проклять…
    Не зламати повік українку,
    Вам, рашистам, повік не зламать.

Краще вже померти в Україні
Вільною людиною, як птах,
Аніж жить в пригніченій Росії,
Маючи в душі постійний страх.

Це абсурд рашистського театру,
Щодо Наді зблизька і здаля -
Перший пацієнт до психіатра
Володар московського Кремля.

19.10.14

ЗАМІНИ СВІТЛИНУ

Дивлячись на світлину Ірини Філіпчук в інтернеті
- Від себе

Що зі мною дієш, чарівна Ірино,
Поглядом гріховним просто наяву,
Я прошу уклінно – заміни світлину,
Бо, мабуть, до ранку я не доживу.

В погляді твоєму є щось таємниче,
Що проймає душу, місця не знайду…
Погляд твій грайливий
до кохання кличе,
Поведи бровою – я в ту мить прийду.

Ірина, Ірина, Ірина,
На відстані знову і знов
Моя інтернетна царівна,
Моя ненаглядна любов.

Ірина, Ірина, Ірина,
Мов пісня в ранковім гаю,
Твоя спокуслива світлина
Збентежує душу мою.

Погляд твій звабливий чарами лоскоче
І вишневим цвітом вабить молодим,
Кличе в світ кохання зоряної ночі…
Нас, мабуть, сховають запашні сади.

Чарівна Ірино, на мене не сердься,
Бачу, що під сонцем нам дано дружить…
Поглядом ласкавим ти проникла в серце -
Що ж, така в нас доля, може, разом жить.

Ірина, Ірина, Ірина,
Мов пісня в ранковім гаю,
Не треба міняти світлину,
Що збуджує душу мою.

01.09.14
https://www.facebook.com/gnizdo.leleche

НЕ МОЖУ Я ПРИЙТИ ДО ТЯМИ

Російському «брату»-солдату
 - Від себе


Не можу я прийти до тями,
Мій розум зради не  збагне:
Недавно ми були братами,
Тепер стріляєш ти в мене.


Гули вітальні телеграми…
Де цвях того, що ми чужі,
Чому зробились ворогами
І опинились на межі.


Споконвіків втіхали росіяни:
З Росією нам бути навіки,
Що ми брати,
що ми слов’яни –
З одної течії – ріки.


Нема наївності простору
Для українців наяву –
Гримить війною наше горе,
Щоби потішити Москву.


Чому в Донбасі б’ють гармати,
Чому синівська ллється кров,
Чому нещасна наша мати
Б’є в груди себе знов і знов.

14.09.14

ГРУЗ-200

Груз-200 – умовне кодоване позначення в армії
цинкової труни з тілом загиблого солдата.              
 - Із інтернету

З болем у серці непрохані вісті -
Як тільки убачив жахну маячню…
Пливуть літаки вже
                  із грузами-200
В Смоленськ, у Ростов,
     у далеку Чечню.

В російські оселі спішать домовини
Під темним покровом
          на віщій зорі.
Прибув на поріг
     тяжкий груз з України -
Стрічають у розпачі їх матері.


      А труни, а труни, а труни
      Горою стоять в штабелях…
      Солдати лихої парсуни
      Лягли на донбаських полях.

      Зловісне для матері горе
      Усіх огортає людей…
      Маленька кремлівська потвора
      Своїх убиває дітей.

Аби Україну затиснути дуже,
Кремлівська когорта
     вся входить у раж -
Із хлопців російських
           зробили байдуже
Найтяжчий у світі
        кривавий вантаж.



Пливуть літаки,
          пролітають вагони,
Несуть, як колись,
        цей двохсотенний груз…
Шукали тоді аргументи вагомі
Про груз із Афгана
         в Радянський Союз.

12.10.14

ДАТИ

Сяють у людини дві зіркові дати,
А між них, як доля, крихітне тире:
Перша зірка в сяйві – народження свято,
Друга у печалі, як людина вмре.


В талану героя – юності початок:
Закохався в милу – на рушник ставай…
Принесуть лелеки безліч лелечаток –
Кожному з них дату вчасно подавай.

     А дати, а дати, а дати –
     Історія ніби в строю…
     А дати стоять, як солдати,
     Готові враз бути в бою.

     А дати, а дати, а дати,
     Тире – це епоха дзвенить…
     Ростуть з лелечаток солдати,
     Щоб землю свою боронить.

Зламані «братами» всі святкові дати –
А війна на крові все змішала в дим.
На Донбас вогненний линуть лелечата,
Щоби захистити український дім.

Палахтить пожежа у донецькім краю,
День за днем – це дати у кривавий час.
І зника прислів’я: «Моя хата скраю»,
Бо та хата в серці – близький наш Донбас.

09.09.14

СПАСТИ УКРАЇНУ

Ніколи, ніколи не буде Вкраїна
 Рабою рашистських катів…
  - За Бажаном

Пливуть віки у синьому просторі
У спогадах по Київській Русі,
Як подвиги з козацької історії
Піднесли Україну у красі.

Нам припасла Московія гостинці,
І враз, мов блискавка, змінився небочас –
Це віроломні золотоординці
Пішли війною нищити Донбас.

Вставай, народ, вставайте,добрі люди,
Готуймо загороди й блокпости,
Захистимось, бо щастя нам не буде,
Як не зуміємо самі себе спасти.

Вставай, народ,вставайте,люди добрі,
Щоб Україну – матінку спасти,
Убережемось від людей недобрих,
Від тих, що називалися брати.

А ворог наш підступно безпощадний,
На здивування, наші це брати:
Ми будем битись з ворогом нещадно,
Бо видно, вже війни не обійти.

В бою стояти будем до загину,
До подиху останнього кінця,
Ми ляжемо кістьми за Україну,
Святого духа, сина і отця.

24.09.14

ХРЕСТ

«…у шістдесяті роки ХХ століття цвинтар (у Семиполках) спотворено траншеями (під новобудову школи), і останки князів, генералів, панів, козаків та селян викинуто на сміття…може, хоч наші розумніші потомки поставлять на місці 200-літнього цвинтаря пам’ятний хрест?»

- Володимир Гузій. «Золота очеретина», ст. 322

 Хрест встановлено в пам’ять односельчан, похованих на цвинтарі Свято-Троїцької церкви 9.V.1999  

 

Х Р Е С Т

Доба палала невгасимо,
Були вже спалені мости…
За цю наругу непростиму
Нам тяжкий хрест повік нести.

Хоч люди водяться дешеві,
З усім завзяттям молодим
Вручну копалися траншеї,
Щоби звести школярський дім.

       А хрест, а хрест, дубовий хрест
       Надійно став на чати…
       Він випромінює протест,
       Щоб винних покарати.

       А хрест, а хрест, священний хрест -
       Довічна людям пам’ять…
       Мов ангел, що злетів з небес
       І кружеля над нами.

Гуртом трудилися завзято
В час комсомольської доби  -
Миґтіли з блискотом лопати,
Летіли в небо черепи.

Як сталося, що добра справа,
За неї тільки помолись,
Дається людям, як розправа,
Над впокоєнними колись?!

30.04.13