ПІД КУПОЛОМ ВЕРХОВНИМ

Постійний безпорядок в залі Верховної Ради

в час сесійної роботи, коли частина депутатів,

полишивши свої робочі місця, снує по залу і

точить теревені, не слухаючи повістки денної,

можна назвать словом БЕДЛАМ (англ.bedlam),

що означає «дім для божевільних» І співзвучне

з українським БИДЛО (рогата худоба, скот).

«Оглушить бы их трехпалым свистом

В бабушку и в бога душу мать»

- В. Маяковський. «Сергей Есенин», 1926 г.

Сказать по правді, нам уже набридло

Картину чатувати кожен раз:

Тиняються по залу, ніби бидло,

Народні слуги у робочий час.

У кожного своє службове крісло…

Сиди, слугуй в ім’я людей, мов сон.

Дай Бог, щоби все діялось зі смислом,

Щоби екран всім висвітив закон.

В Верховній Раді наші депутати

Збираються в ім’я святих ідей -

Вони усі наділені мандатом

Творить закони гідні для людей.

Картина ніби зовні і доладна,

Пасує до нормальної межі.

Але гармидер, хаос і безладдя

Обранцям, мабуть, більше до душі.

Тому у гаморі, берем як моду,

Промови никнуть, губляться слова…

Розперезались обранці народу –

Їх не зупинить навіть голова.

Бувають ще дискусії і сварки,

У кожного характер свій, палкий –

Хапають один одного за барки,

І в хід пускають дужі кулаки.

Сорочки тріснули, здалися нерви,

І кров уже закапала в цей час.

Ума не треба…Вигуляні стерви,

І кожен має жировий запас.

А серце запечалене журбою,

Щоб Україна садом розцвіла,

Коли ганебний засіб мордобою

Вирішує державні всі діла.

Ніяк не можна вгамувать хворобу

Налаштування на робочий дух…

Вони по залу ходять, мов худоба,

Мобілки прикладаючи до вух.

Никають всі по залу ( по кошарі),

Не може голова усіх зібрать.

Пезидія в печалі і в ударі:

Нема кому закон голосувать.

Враз голова – пастух надмірно радий –

Йому вдалося нормою зусиль

Зібрать в кошару рідне своє стадо

Зі всіх куточків, надто звідусіль.

По залу стиль ходіння уподобав

Багато з депутатів, хто як міг…

Класичний броунівський рух худоби,

Що міцно в їхньому мізку заліг.

Аби народ окрилювала правда,

Були б обранці далі від гріха…

Під куполом небесним, як насправді,

Верховна Рада – ферма ВРХ.

Народне око стереже недремно,

Щоби ніхто з обранців не змарнів…

Із вуст жінок почули недаремно

Ще про отару кіз і баранів.

Минає день, увесь вістями повний,

Означений чутками осторог…

Що діється під куполом Верховним,

Ми знаємо, а більше бачить Бог.

Почуєм голос грізного поета,

Нащадка наших січових родів…

Оцей співець могутньої планети

Обранців наших в крісло б посадив.

Тож пам’ятай, щоб небо було чистим,

Щоб твердо всім державний курс тримать –

Ех! - «Оглушить бы всех трехпалым свистом

В бабушку и в бога душу мать!»

18.11.16

Володимир Андрійович Москвич
        село Семиполки на Броварщині.

 

Володимир Москвич відзначив 85-річний ювілей

Поет-пісняр, член Броварського літературно-мистецького об’єднання «Криниця», дипломант ІІ міського фестивалю «Кришталеве перо -2008», член ради клубу «Юний краєзнавець» при Броварській центральній районній бібліотеці, у минулому - вчитель-філолог, і директор Семиполківської школи за свій вік вніс вагомий внесок в розвиток освіти та духовності на Броварщині.
Тому привітати його з солідним ювілеєм в приміщенні Броварського міського клубу зібралося чимало друзів, колег, а також керівництво району і міста.

12 січня 2016 р. у  міському клубі Броварів (вул.Гагаріна,6) відбулось літературно-мистецьке свято - творча зустріч з поетом-піснярем Броварщини Володимиром Андрійовичем Москвичем з нагоди його 85-річного ювілею, організована відділом культури Броварської міської ради. Володимира Москвича привітали зі славним ювілеєм представники влади міста і району:
Заступник голови Броварської райдержадміністрації Ю.С.Плакся вручив вітальну адресу ювіляру та передав

привітання від імені голови райадміністрації В.О.Сінька.
Від Броварської районної ради за вагомий внесок в розвиток освіти та духовності на Броварщині, заступник голови районної ради А.В.Гоголіною вручила ювіляру Знак пошани ІІІ ступення.
Начальник відділу культури Багмут Н.А. привітала ювіляра від імені громади міста та вручила йому почесну грамоту міського голови Сапожка І.В.

Чудово віншував ювіляра хор ветеранів "Надія" під керівництвом Харахонді С.М.: виконанням трьох пісень на слова Володимира Москвича, музику до яких написала Наталія Багмут - "Шевченко в Броварах", "Ветерани", "Броварщина моя", причому обидва автора стояли поруч за столом під час виконання, ловлячи кожне слово і ноту.

Марія Григорівна Овдієнко, керівник літературно-мистецького об'єднання "КРИНИЦЯ", привітала поета-пісняра Володимира Москвича з ювілеєм від себе особисто і від імені всіх криниччан - адже поетичний дар по-справжньому розкрився саме в літоб’єднанні,  тут готувались до видання і презентувались поетичні збірки Володимира Москвича, сповнені філософією мудрості, досвідом, виваженістю.

Ювіляр презентував вірші з нової, підготованої до видання збірки поезій та пісень «Мої Семиполки» та «Іду селом»,  казав, що почувається як 18-річний! Дай, Боже! А друзі з поетичного цеху читали вірші, бажали творчого натхнення, здоров’я, наснаги, Божої благодаті та Многая, Многая, Многая Літа!

Та найкраще про себе написав сам ювіляр:

ТРИ ЧВЕРТІ
Три чверті тривожного віку
За обрій майнули, як мить.
Що треба в житті чоловіку,
Щоб вічно в зеніті дзвеніть?

В пекельному герці три чверті,
Лиш зрідка мигтіли сади.
Та йшов уперед я уперто,
Лишав скрізь помітні сліди.

Три чверті – суцільна крутизна,
Що шквалом до космосу б’є,
Три чверті віддав для Вітчизни,
Яка Україною є.

Берези у веснах три чверті
Сльозою викапують сік.
Літа мої, бідами терті,
Незламно продовжують лік.

Життя умістилось в три чверті,
Як сонце в краплині води.
А далі – чи тлін, чи безсмертя,
Та кроки незмінно тверді.
/автор Володимир Москвич

Офіційне повідомлення про нагородження тут:
http://www.news-brovary.org.ua/privitali-vidomogo-poeta-z-yuvileyem/

НАМЕТИ

Із збірки "Лелеки повертаються додому" (2012 р.)

Авторський цикл "Дорога до Храму"

НАМЕТИ

Мабуть, зі всієї планети,

Здолавши, як птахи, кордон,

Хрещатик обсіли намети

– Нуртує борні бастіон. 

Тут фронт – і оранжева смуга

Єднає громаду замком,

А кухня – солдатська подруга

– Солодким частує димком. 

Приспів

Піднявся хвилею Майдан,

Гудуть, гудуть намети.

Нас розлучив цей океан:

– Моя кохана, де ти?

Гудуть намети, як один,

З Майданом за свободу.

А як мені тебе знайти

У стовпиську народу? 

Мороз пропікає підметки,

А потім всіх дощ підкосив.

Бабуся принесла шкарпетки:

– Вдягніть, і Господь вас спаси. 

Несли у намети щосили

Усе, аж Хрещатик дзвенів.

Була тут киянка Таміла

Із дивом своїх пиріжків. 

07.02.2005 

Володимир Москвич,

поет-пісняр з с. Семиполки на Броварщині

На світлині: 2004 р. Таміла і Володимир Москвичі з харчами для майданівців. Київ, незабутні дні Першого Майдану.

ПОВЕРНЕННЯ ДО ШКОЛИ

У с. Семиполки Броварського району на будівлі школи відкрито меморіальну дошку на честь полеглого у зоні АТО Грицая Олександра, випускника Семиполківської школи (навчався в 1985-1995 рр.), що загинув у зоні АТО в лютому 2015 року.
Цей вірш присвячується учням

ПОВЕРНЕННЯ ДО ШКОЛИ     

Школа прямує дітей до крутизни,
Часом гасає з м’ячем дітвора…
Здати екзамен на захист Вітчизни
Юності нашій настала пора.

«Встати на бій!» - затрубила тривога,
Хлопці орлами злетіли уверх.
І повела їх фронтами дорога
З першими жертвами вже дотепер.

Приспів

Діти повертаються до школи
З українських тисячі доріг.
Всю любов до неньки, як ніколи,
Їй несуть, цілуючи поріг.

Хмари темні опустились низько,
Ранок щастя у печалі зник…
Наш герой вернувся обеліском,
Каменем безсмертя вже навік.

На перехрестях смертельного виру
Лицарську честь у бою він зберіг.
Птахом ясним повернувся із вирію
Стати повічно на рідний поріг.

Юнь піднялась недитячою грою,
Тулимо серцем жорстоку війну -
Пам’яті дошку з іменням героя
Мармуром чорним на білу стіну.

24.03.15
Володимир, Москвич, поет-пісняр
вчитель Семиполківської школи

 Грицай Олександр Васильович, доброволець, кулеметник-розвідник 25-го окремого мотопіхотного батальйону (раніше 25-й БТО «Київська Русь») загинув 6 лютого 2015 р. при виконанні бойового завдання від кулі снайпера на дебальцевському напрямку під селищем Рідкодуб (Шахтарський район Донецької області), прикриваючи відхід заблокованих терористами побратимів.

 Тоді, у лютому, провести героя в останню путь зібралося ледь не усі Семиполки. Близько 400 людей пішки супроводжували труну з тілом розвідника до цвинтаря. Його поховали поряд із батьком. Тоді ж вирішили встановити меморіальну дошку в Семиполках.
Олександру було 37 років, в печалі залишив він дружину та 10-річну доньку.

Меморіальну дошку встановили влітку, у Семиполківській школі, де навчався солдат в 1985-1995 роках. 
На врочисте відкриття меморіальної дошки  зібралося багато людей: семиполківчани прийшли сім’ями, з діточками, несли квіти, приїхали побратими по зброї Олександра, священник врочисто освятив пам’ятний знак, були сказані слова подяки і пам’яті.

 Герої не вмирають, вони житимуть доти, доки ми про них пам'ятатимемо. Згадайте тих, хто дав вам можливість зустріти цей день. Згадайте, якою ціною нам дістається кожна хвилина...
За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.

Імена героїв, що віддали життя за свободу та незалежність України,
внесені до Книги Пам’яті полеглих за Україну. http://memorybook.org.ua/4/gricay.htm
Ось він, наш Сашко - пішов добровольцем у червні 2014 р.
Посада: Кулеметник-розвідник.
Підрозділ: 25-й окремий мотопіхотний батальйон.

Дата та місце народження:
4 липня 1978, с. Семиполки, Броварський район, Київська область.
Дата та місце загибелі:
6 лютого 2015 р., с. Рідкодуб, Шахтарський район, Донецька область

Слава Героям! 

В гостях у Павла Тичини

 "Зустріч з Павлом Тичиною - живим і музейним" - повний текст авторської розповіді В.Москвича дивіться на сторінці БЛОГУ "Зустрічі з цікавими людьми"

Поет, перекладач, публіцист, громадський діяч, меценат, художник, музикант, диригент, науковець, поліглот, що залишив переклади з 39 мов світу, диригент і фольклорист, залюблений у рідну мову і рідний край – таким залишився Тичина в історії України.

Наприкінці квітня поет-пісняр Володимир Москвич відвідав Київський літературно-меморіальний музей-квартиру Павла Тичини.
Адреса: м. Київ, вул. Терещенківська, 5, кв. 1. Через дорогу – нинішній Університет Шевченка. А свого часу там було Міністерство освіти, де й працював Павло Григорович Тичина, поет №1 і міністр освіти УРСР.

Влада зламала ніжну поетичну душу Тичини-поета, забезпечивши його державною славою і пошаною  - вже від кінця війни міністр освіти, а пізніше голова Верховної Ради УРСР.
Директор Інституту літератури АН УРСР (1936–1939, 1941–1943), Академік АН УРСР (1929), Міністр освіти УРСР (1943–1948), Лауреат Сталінської премії (1941),  громадський діяч, автор слів Гімну Української РСР.

У цій квартирі, що в елітному «наркомівському» будинку, Павло Тичина жив з 1937 р. в оточенні своїх книжок, своїх спогадів і улюбленої музики - адже він непогано грав і на роялі, і на бандурі, і на кларнеті.
Рояль Тичина привіз з собою із Харкова, на ньому він неодноразово грав у колі близьких людей, і не лише на ньому. У цій квартирі побувала вся творча інтелігенція України - музиканти, художники, драматурги.

Знаменитий кабінет Павла Тичини.
Сюди приходили делегації, відвідувачі та відбувалися інші "офіційні" заходи.

Письмовий стіл із письмовим приладдям у гуцульському стилі.

Павло Тичина був одним із 13-ти дітей у родині простого дяка ( батько був одночасно вчителем у безкоштовній сільській школі грамоти), самотужки вивчив 15 мов, перекладав іноземних класиків, мав прекрасний голос і слух. Павло Тичина знав двадцять мов і перекладав із сорока.

Головна робоча кімната – бібліотека. Тут Павло Тичина працював по-справжньому, тобто писав і перекладав.
Сюди він не пускав нікого стороннього. Загалом бібліотека Тичини – близько 20 тисяч книжок. З них  5 тисяч - це книги з дарчими написами та автографами гостей.

Володимир Москвич залишив напис-посвяту у книзі відгуків музею і подарував 2 свої поетичні збірки, та
свій вірш "НЕ ЧІПАЙТЕ МОЄЇ ВКРАЇНИ!...", написаний  до 124 річниці від Дня народження Павла Тичини.
Епіграфом до присвяченого П.Тичині вірша В.Москвич обрав рядки:

“Не чіпайте моєї Вкраїни!
Хай, по-вашому, вмерла вона.
Скажіть: нащо ці ваші знущання і кпини?
Не чіпайте - прошу вас - моєї Вкраїни:
Тільки ж це моя втіха одна!»

Павло Тичина, 28.10.1911 р.



"НЕ ЧІПАЙТЕ МОЄЇ ВКРАЇНИ!..."

Згадаєм вірші молодого Тичини,
І сповниться гнівом чарівність душі,
Бо клич “Не чіпайте моєї Вкраїни!”
Гартує рішучість людей до межі.

А вірші Тичини в теперішнім часі
Милують так з гордістю наші серця…
Злий ворог руйнує усе на Донбасі -
Знущанням “братерським”  не видно кінця.

приспів:
А Тичина,Тичина,Тичина…
Гей, квітують розкішні поля.
Сонцесяйна в садах Україна -
Наймиліша поету земля.

Поетове слово, як віща зірниця,
Палає у грудях пророчим вогнем:
Не вмре Україна — бездонна криниця
Премудрості людства,куди ми ідем.

“Прошу, не чіпайте моєї Вкраїни”, -
Колиска утіхи поета-творця…
Святий ореол молодого Тичини
Зворушить навік небайдужі серця.

Залишаючи музей, висловлюю вдячність Григорію Григоровичу Донцю, який душевно прийняв мене і глибоко розкрив особливості побуту Павла Григоровича, ввів мене в сімейну обстановку мешканців квартири і познайомив з багатьма гостями незабутнього поета.
Щиро завдячую методисту музею Вірі Мовчан, яка супроводжувала екскурсію і зробила безліч світлин.

06.01.2015
Автор: Володимир Москвич Про зустріч з Павлом Тичиною - живим і музейним докладно на сторінці БЛОГУ "Зустрічі з цікавими людьми"

У цій квартирі, що в елітному «наркомівському» будинку, Павло Тичина жив в оточенні своїх книжок, своїх спогадів і улюбленої музики - адже він непогано грав і на роялі, і на бандурі.

Источник: http://www.primetour.ua/uk/excursions/museum/Kievskiy-literaturno-memorialnyiy-muzey-kvartira-P-Tyichinyi.html
© "Первое экскурсионное бюро".

Українці світу — Україні

Благодійний творчий
вечір композитора Володимира Ілемського

30 квітня о 15.00 у Броварському культурному центрі "Прометей" відбувся благодійний творчий вечір композитора, співака зі Сполучених Штатів Америки Володимира Ілемського "Українці світу - Україні" за участі народного артиста України Олександра Василенка, Заслуженого діяча мистецтв України - Василя Довжика, Народного вокального ансамблю "Спадщина", Народного вокального колективу "Калинка", Дмитра Ніконова, Віри Шумовської. Ведуча творчого вечору  - Заслужений діяч мистецтв
України Наталя Багмут.

Вже багато років Володимир Ілемський живе і творить в Сполучених Штатах Америки, але ніколи не забуває свою рідну Батьківщину. Тепер він прилетів з далекого краю, щоб провідати своїх рідних, близьких, друзів на рідній Івано-Франківщині й Броварщині і свій концерт присвятив Україні, яка завжди присутня в його щирому українському серці.
На вечорі прозвучали чудові музичні твори й прекрасні пісні композитора на слова поетів Броварщини Марії Овдієнко, Володимира Москвича, Олександра Чернишова, Надії Кольцової, Валентини Ковалівської, Володимира Зикого, Володимира Якубовського, Надії Одинець у виконанні самого Володимира Ілемського, а також народного артиста України Олександра Василенка та артистки Віри Шумовської.

З привітанням виступили поетеса Наталя Дзюбенко-Мейс та член Національної спілки письменників, Національної спілки театральних діячів Василь Довжик.

У програмі творчого вечора також показали свої яскраві таланти молоді артисти броварського дитячого народного вокально-інструментального ансамблю "Калинка", які виконали кілька танцювально-пісенних композицій. Прозвучали й пісні у виконанні Дмитра Ніконова — майбутнього оперного співака.

На завершення разом з Володимиром Ілемським виступив чудовий народний вокальний ансамбль "Спадщина" Броварського районного будинку культури.

Кошти за придбані диски з піснями композитора Володимира Ілемського підуть на потреби воїнів АТО. Також автор планує поїздку з благодійними концертами перед бійцями в прифронтовій зоні.

http://www.kulturabr.kiev.ua/fotogalereya/viddil-kultury/tvorchyy-vechir-kompozytora-chlena-nacionalnoyi-vseukrayinskoyi-spilky

Мій дорогий друже-орле, з роси й води!
Володимир Москвич,
село Семиполки на Броварщині

“У КЛІТЦІ Я, АЛЕ Я ВІЛЬНА ПТАХА..."

“У клітці я, але я вільна птаха”

 Надія Савченко

Басманний суд – чистилище столиці,
Аби Європі себе показать...
За ґрати запроторили орлицю,
Щоб не літала – крила їй зламать.

Ведуть у клітку підданці пикаті,
Про неї слава світом загула,
З вівчарками ведуть, при автоматі,
Щоб, не дай Бог, Надія не втекла.

 Приспів

Навколо неї ситі пики,
І суд в чеканні, що сказать,
Вказівок жде свого владики ­
Її за ґратами тримать.

А Надя йде усміхнена і горда,
Усмішка мила лине до небес.
Оточують її фашистські морди,
Немовби із минулого – СС.

Сміливий виклик голодом без страху,
А на обличчі й крапельки мольби...
«У клітці я, але я вільна птаха,
Басманні судді – путінські раби!»

18.04.15

Автор: Володимир Москвич

Так, Надія дійсно стала символом!
І публічність у політично-показових процесах якраз є елементом тиску. Бо справу Савченко та інших українських в'язнів неможливо виграти використовуючи тільки правове поле, без публічного: у РФ зараз знаходяться 28 українських ув'язнених, крім Савченко, Сенцова і Кольченко - хто про них чув? 
 
https://youtu.be/sJ4wks2FpFs