«Хотят ли русские войны?»

ВОЛОДИМИР МОСКВИЧ

«Хотят ли русские войны?»

Для роздумів російському поету, автору, Євгену Євтушенку і всім росіянам.

«Хотят ли русские войны?»
Гриміло на планету.
Тоді не бачили брехні
І вірили поету.

«Да, мы умеем воевать!»
Нагадує поет нам…
Тепер – вбивать і мордувать,
Мов вибухнула Етна.

Москаль спішить стрілять братів –
Бо це потрібно владі…
Чом для дружин і матерів –
Не стати на заваді.

В тіні беріз і тополів
Лежать батьки – солдати,
В руках синів біля постів
Трясуться автомати.

Хтось під берізкою упав
Із іменем героя…
Гелікоптер син розстріляв –
Сиріт в сім’ї потроїв.

Повзе колона, ніби гад,
На Україну стиха,
А на броні вмостився «брат» -
Несе у дім наш лихо.

Коли в Донецьку чи в Криму
Російські танки гримають,
Усе окутане в диму,
Скрізь автомати блимають.

Ми певно вгледіли здаля
Бандитів в «руськім золоті» -
З – під рук катюги – москаля
Враз животи розпороті.

Коли в Донецьку чи в Криму
Кремль душить нашу неньку,
Тепер що скажете й кому,
Поете Євтушенко?

«Хотят ли русские войны?» -
Цього ніхто не чує…
Як заклинання сатани -
Росія вже воює.

Утому скинувши з плечей
І місію гаранта,
Народ російський гаряче
Доживсь до окупанта.

Ганьба еліті росіян –
Митців, що Богом обрані,
Які сказали «Так!» боям
Ув Україні зоряній.

І знову тягнуться сини
До пана Євтушенка:
«Хотят ли русские войны?..»
Ця байка дешевенька.

25.05.2014

В ІМ'Я ЧОГО?

В ім’я чого? Яка мета?
І по якому праву?
Чому, нап’явши хомута,
Гвалтуєте державу.

Кордонів обрії в диму
В озброєнні солдатськім…
Те, що затіяли в Криму,
Це, певно, не по–братськи.

Свої ілюзії полиш,
Як наша карта бита…
У синю ніч у спину ніж –

Так діють лиш бандити.

А нас історія зове,  –
Хоч як болючі рани…
Але держава виживе
Під прапором Майдану.

Татаро–фінський люд,
       проснись,
Забудь криваві оргії
І до слов’янства притулись…
Сподвижники Георгія.

В ім’я кого, чому і як
В неспокої світанки…
Чому один якийсь маніак
На світ виводить танки!!!

29.04.14

КОЛИСЬ МИ ЗВАЛИСЯ БРАТАМИ...

Володимир Москвич

КОЛИСЬ МИ ЗВАЛИСЯ БРАТАМИ...

«Никогда мы не будем братьями…»
Анастасія Дмитрук

Колись ми звалися братами,
Співався вік цей постулат…
Московський вождик
                 знищив гами,
Повів війну – на брата брат.

Жахні картини – серце плаче,
На інтернеті бачить світ
Єство московське  геть звіряче,
Коли розпорюють живіт.

Вам не втекти від Бога кари –
Московським виродкам керма…
Ви не слов’яни, ви татари –
Між нас родинності нема.

У ваших генах помста крові,
Нащадки справжні татарви
Та фінів, мовити на слові, -
Фінал підступної Москви.

Які ж брати ми, де те братство,
Коли під горлом автомат…
Це путінське розбою царство –
Вершить наругу старший брат.

Кривавий слід веде по суті
Через братерства явний брак…
З душею, повній каламуті,
Біля керма стоїть маніак.

25.04.14

У ЧАС ЛИХИЙ...

Володимир Москвич

У ЧАС ЛИХИЙ...

У час лихий громада у зажурі —
Веселощі, здалось, без вороття...
У безвість пропливають
дні похмурі —
Немовби закінчилося життя.

Над нами зависає чорна хмара:
Сусіда марить бидлом нас зробить,
Щоб Україну
знов загнать в кошару -
Імперію новітню утвердить.

У час лихий, у час лихий
Огидливі скинем кайдани,
Порох ми маємо завжди сухий —
У цім запорука Майдану.

А ми живем
і будем довго жити —
У жилах зарипів козацький край
А на полях врунисто мріє жито,
Щоб на столі всміхнувся коровай.

У час лихий звіряємо години,
Що стрілка нам дарує на буття...
Вона показує: є вільна Україна,
Її народу світле майбуття.

21.04.2014

КОЛИСЬ МОСКВА БУЛА УЛУСОМ

КОЛИСЬ МОСКВА БУЛА УЛУСОМ

Чому один плюгавенький москаль
Усьому світу жити заважає...
Валентина Попелюшка.

Московське військо стало гнусом,
Підступно суне на братів...
Колись Москва була улусом
У ханській Золотій орді.

В Сарай­-Бату князьки дрижали,
Хто із мокcелі вже прибув,
Пантофлі ханові лизали,
І цар Петро там спину гнув.

Татарські вояки нещадні
В кривавих боях до основ,
І їхні московські нащадки
Жадають побачитти кров.
Історії валяться мури —
Громада не відає прав,
Щоб світу новітній же фюрер
Умови свої диктував.

Синдром вождизму достеменний —
Він в кулаці трима Москву...
Мабуть, в нього татарські гени
Заговорили наяву.

Впритул вкраїнського кордону
Армада військ — немов дуга.
Нащадок ханського притону
Немов зірвався з ланцюга.

Усю Росію ввів в оману,
Мізки народу задурив,
Злякався нашого Майдану
І танки кинув на братів.

07.04.2014.
Володимир Москвич

МАЙДАННИЙ ГІМН УКРАЇНИ

Володимир Москвич

МАЙДАННИЙ ГІМН УКРАЇНИ

    Душу й тіло ми положим
    За нашу свободу…
                       - із Гімну України.

Цей Гімн, мабуть, відчути серцем мушу,
Коли палав у шинах небосхил,
Як хлопці наші віддавали душі
І падали, як бракувало сил.

А на Грушевського усе горіло,
І снайпери стріляли кожну мить,
І падали щомить за тілом тіло,
Щоби в «Небесну сотню» відлетіть.

Майдан перевірив на міцність
Громаду із Гімном в бою
За волю, за честь і за гідність.
У нашім ранковім краю.

А «Сотня» повік не загине,
Смертельних наповнена ран…
І звуки кривавого Гімну
Рожево лягли на Майдан.

Майданний бій за гідність і свободу,
Останній бій за волю і права…
Ми довели: козацького ми роду,
І маємо на це усі права.

Майдан стоїть, бо рано ще додому,
Готовий Україну боронить,
За волю встав від Сяну і до Дону,
Щоб рідну землю стійко захистить.

 02.04.14

РОЗДУМИ ПРО МАЙДАН

Володимир Москвич

РОЗДУМИ ПРО МАЙДАН

 

Ніде такого в світі не було ще,
Щоби народ злетівсь в єдину мить –
І враз Майдан знаменами полоще
Й наметами знаменно лопотить.

Увесь Майдан піднявсь, мов на стременах,
Як козаки робили всі навкруг…
Прокинулись, мабуть, козацькі гени,
Бо враз відчувся войовничий дух.

Майдане, Майдане, навічно
Я буду удячний тобі
Що дав мені бачити вічно,
Простори навкіл голубі.

Майдане, Майдане, від нині
Я бачу майданову суть,
Як людоньки за Україну
Себе всі на цвинтар несуть.

У спогадах лишивсь проклятий «Беркут»,
Биття людей нещадне – до крові.
І снайперами вбиті сотні мертвих…
Та квіти в їхню пам'ять всі живі.

Удень тривога, а вночі безсоння,
Душа людей окутується в дим.
В боях кривавих вже «Небесня сотня»
Зламала всім ненависний режим.

31.03.14